Часть 3. ІДЕАЛЬНИЙ СТАЖЕР
— Добрий день, Оксана. Дуже вдячна за можливість проходити стажування у вас, — її голос звучав м’яко, з оксамитовими нотками.
Оксана відчула, як пальці судомно стискають чашку — кісточки побіліли. Вона обережно поставила її на стіл, побоюючись впустити й тим самим видати своє хвилювання.
— Добрий день, Софія, — відповіла вона рівним і трохи відстороненим тоном. — Ваше резюме справляє враження. Особливо практика у «Векторі».
Розмова тривала близько десяти хвилин. Оксана ставила стандартні запитання, водночас уважно вивчаючи дівчину — ніби намагалася розгадати її таємницю. Жодного збентеження чи натяку на те, що вона впізнала Оксану. «Може, не пам’ятає? Або прикидається? Чи це взагалі не вона?» Але ці очі… їх неможливо сплутати ні з чиїми іншими. Вони переслідували її в нічних жахах протягом довгих місяців.
— Чудово, — підсумувала Оксана. — Кристина ознайомить вас із командою та пояснить основні завдання. Ласкаво просимо.
Коли двері зачинилися за Софією, Оксана опустилася в крісло. Серце билося шалено, мов пташка в клітці. «Навіщо? Чому саме тут?» Думки роїлися безладно: помста? випадковість? Вона знову відкрила резюме дівчини: Софія Толкачова, 25 років. Закінчила з відзнакою Вищу школу економіки. Портфоліо й рекомендації бездоганні.
Тиждень перетворився на справжнє випробування. Софія проявила себе як виняткова стажерка: швидко орієнтувалася в новому матеріалі, пропонувала нестандартні підходи до задач і поводилася стримано й професійно. Колеги були в захваті від неї.
Оксана ловила себе на тому, що постійно спостерігає за дівчиною: як та сміється разом із колегами біля кавоварки або серйозно нахмурюється над документами у своєму кутку офісу. Вона шукала знайомі риси тієї легковажної особи з фотографії — але щоразу бачила лише розумну й цілеспрямовану професіоналку. І це дратувало ще більше.
Частина 4. НЕСПОДІВАНЕ ЗІЗНАННЯ
Одного разу Оксана застала Софію саму в конференц-залі: на екрані світилася схема нового проєкту, а сама дівчина щось швидко занотовувала у блокнот.
— Завзято працюєте, — промовила Оксана з порога.
Софія здригнулася й підняла погляд:
— Оксано! Так… Проєкт дуже захоплюючий! Хочеться розібратись до дрібниць.
— Це цінне прагнення, — кивнула керівниця і після паузи додала те, що давно крутилася на язиці: — Софіє… ми раніше не зустрічалися? Ви здаєтесь мені знайомою…
